| Священномученик архимандрит Григорий (Перадзе) Ярослав Харкевич Святой мученик архимандрит Григорий (Перадзе) родился 31 августа/13 сентября 1899 г. в селе Бакурцихе в Кахетии (восточная Грузия). Другие, менее достоверные сведения, говорят о том, что появился он на свет в столице Грузии - Тбилиси. Его отец Романоз Перадзе был настоятелем православного прихода церкви св. Георгия в Бакурцихе. В этой же церкви он окрестил второго своего сына, дав ему имя Григол, в честь жившего в VIII в. грузинского святого монаха Григола Чанцтели. МОЛОДОСТЬ И УЧЕБА Свщмч. Григорий (Перадзе) Предки св. Григория были священниками. Отец священник Романоз Перадзе умер в 1905 г., когда будущему архимандриту едва исполнилось 6 лет. После смерти мужа мать Григория, Мария из семьи Самадалашвили, вместе с сыновьями (у Григория было два брата - старший Арчил и младший Василий) переехала в Тбилиси. Там она их и растила, и воспитывала. Ей помогал дядя Григория по отцу, настоятель прихода в Кварелии. Следуя семейным традициям, Григорий начал учиться в духовной школе в Тбилиси. В 1913 г., закончив школу, поступил в местную духовную семинарию, где изучал богатое духовное наследие Грузинской Православной Церкви. В истории Грузинской Церкви это было время, когда проявилось стремление к восстановлению автокефалии. Во главе движения за самостоятельность встали будущие патриархи Кирион и Леонид, а также ректор семинарии священник Корнелий Самсонидзе-Кекелидзе. В молодом семинаристе они увидели продолжателя своих начинаний. Вероятно, и знакомство Григория с Кекелидзе, известным знатоком древнегрузинской литературы и литургики, сформировало его будущие научные интересы - история раннего христианства в Грузии, грузинская литература и литургия. Когда был начат сбор средств на строительство церкви небесного покровителя Тбилиси, святого Або (церковь так и не построили из-за вспыхнувшей в 1917 г. революции), это важное дело было поручено именно Григорию. Во время учебы Григорий подрабатывал репетитором, чтобы помогать матери. Семинарию он окончил в 1918 г. лучшим учеником, что давало ему право на поступление во все духовные академии России. Помешала, однако, разразившаяся в 1917 г. революция и образование независимой Республики Грузия. Изменив свои первоначальные планы, в 1918 г. он поступает на филологический факультет Тбилисского университета, где изучает литературу и историю. Одновременно Григорий работает учителем в селе Земо-Чандаки близ Гори. |
| Все, що не руйнує людської особистості, а підносить її, включено у Божий задум про спасіння грішної і падшої людини — Наша зустріч проходить у дивовижній будівлі, яка пам " ятає і Карузо, і Шаляпіна, де диригував Римський-Корсаков, співала Крушельницька, часто бував Чайковський. Хотілося б дізнатися про Ваше ставлення до опери і балету, в якій мірі для християнина можливо захоплення цими видами мистецтва і театром. Яка Ваша улюблена опера? — Відразу скажу, що я дуже люблю музику та образотворче мистецтво, особливо живопис, архітектуру. Я багато часу присвятив вивченню історії мистецтва, причому поза якимись шкільними або академічними програмами. І мені це завжди допомагало, бо історія мистецтва — як віконце, через яке ви підглядаєте в минуле, в духовний світ людей. Мене іноді запитують: а як Ви ставитеся до абстрактного мистецтва? До мистецтва справжнього я завжди ставлюся позитивно, тому що воно відображає внутрішній світ людини, і якщо ви на полотні бачите пекло, то це ж пекло зроблене художником, це значить, пекло присутнє в його житті. Отже, це спостереження може мати величезне значення для вас — він показує, що у нього в душі. Іноді кажуть: ну слухайте, ця сюрреалістична картина страшна... Так може вона і є важливою саме цим жахом, цим кошмаром, якщо це справжнє, а не псевдомистецтво. Що ж стосується музики, я переконаний, що гармонія — це закон, який Бог поклав у основу буття. У світі все гармонійно. Адже не випадково Достоєвський сказав: «Краса врятує світ». Краса — це і є гармонія, і якщо людина формує гармонійний стан своєї особистості, вона живе згідно із головним законом буття — Божим законом, вона спасається. Естетичний вимір мистецтва теж є дуже важливим. І в цьому сенсі і опера, і балет, я маю на увазі балет класичний, — все це заслуговує на увагу. Кожна людина може зрозуміти, що в її душі відбувається, коли вона оперу послухала або навіть балет подивилася — йде вона зі світлим або з бридким відчуттям. Ось і відповідь — хороше це мистецтво чи погане, воно піднімає або руйнує, провокує якісь інстинкти, і похіть людську. Все, що не провокує цієї похоті, що не руйнує людської особистості, а навпаки, її прославляє, — працює на гармонізацію світу і людини, все це включено в Божий задум про спасіння грішної і падшої людини. |
| Що стосується аспірантури, то на цьому рівні студент повинен сформуватися як учений-богослов, здатний проводити самостійні дослідження і тим самим розвивати православну науку. В аспірантурі практично не буде лекцій, а лише окремі семінари. Основний час студенти присвячуватимуть написанню кандидатських або докторських робіт. Випускники аспірантури матимуть можливість викладати в системі духовної освіти або в світських вузах. Якісна зміна викладання. Всі ці перетворення, звичайно, вимагають якісних змін у підходах до викладання і формування навчальних програм. Така необхідність продиктована глобальними змінами ролі знань та інформації в житті сучасної людини. Ми є свідками інформаційної революції, пов " язаної з тим, що людство накопичило величезну кількість інформації, і сьогодні ця інформація стала в принципі доступна кожному. Якщо до недавнього часу завдання здебільшого полягало в тому, щоб знайти потрібну інформацію, то зараз проблема в тому, як виділити в існуючому океані інформації те, що є необхідним для вирішення конкретного завдання. У зв " язку з цим освіта переорієнтується з отримання знань на придбання навичок. До недавнього часу результат освіти розумівся як оволодіння сумою знань, які учень або студент мав запам " ятати. Сьогодні отримання конкретних знань саме по собі є елементарним завданням — людина просто виходить в Інтернет. Проблема в тому, що далі робити з цією інформацією, і на це питання має відповідати сучасна система освіти. Вона націлюється, в першу чергу, на формування комплексних навичок, які дозволяють творчо застосовувати отримані знання. Сучасний студент має брати активну участь у придбанні знань. Завдання ж викладача змінюється від простої ретрансляції знань до того, щоб навчити студента здобувати знання самостійно і орієнтуватися в існуючому морі знань. Таким чином, система отримання знань у новій структурі духовної освіти має бути доповнена системою придбання навичок самостійного адаптування знань до тих чи інших ситуацій. Важливо, щоб ті богословські знання, які отримує студент в семінарії чи академії, він міг ефективно і творчо застосовувати в своїй пастирській або академічній діяльності. |
| — Усім відомо, що кількість людей, які вважають себе віруючими, сьогодні більша, ніж людей, які є воцерковленими, є парафіянами тієї чи іншої Церкви. Чому це так відбувається? — Стосовно до нас, тобто до пострадянського простору, однією з причин є, звичайно, атеїстична спадщина. Адже три-чотири покоління людей виховувалися в атеїзмі — на щастя, не дуже успішно. Взяти ту ж саму Україну. Я згадую, як будучи ректором у той час Ленінградської духовної академії, приймав хлопчиків із Західної України, зі Східної України. І ось приходили ці хлопці, і я дивився на них і думав: як же все-таки чудово, що народ зберіг віру і що в сім " ях з " явилися такі сини, які готові служити Церкві. Те ж саме стосується і Росії, і Білорусі, і інших частин простору Святої Русі. Проте атеїстична пропаганда була сильною, і ігнорувати її наслідки неможливо. Ну, а потім почалися ті складні часи, коли країни наші занурилися в політичну боротьбу, в різного роду політичні, економічні та соціальні експерименти. У той же час релігійне виховання було поставлено поза суспільною увагою. Досить сказати, що в Росії понад десять років йшла дискусія про те, чи потрібно викладати Основи православної культури в школах. А коли таке рішення все-таки прийняли, то яка хвиля ліберальних протестів прокотилася в пресі та інших засобах масової інформації! Отже протягом десяти, п " ятнадцяти або двадцяти років після розпаду Радянського Союзу в масштабах нації, у масштабах суспільного життя наших держав у цьому напрямку практично нічого не робилося, хоча Церква, звичайно, робила свою справу. Ну і, нарешті, найголовніше. Сьогодні Церква має свободу в Україні, в Росії, в Білорусі, в інших країнах. І нам кажуть: ви отримали свободу, ви відкрили храми, відкрили монастирі. Які у вас чудові золоті куполи! Ви ніби демонструєте свою зовнішню силу. А чому ж такий великий відсоток православних не приходить на богослужіння до храмів? А чому не скорочується кількість розлучень? А чому не знижується рівень злочинності? І з усього цього робиться наступний висновок: Церква або цим не займається, або не здатна якось вплинути. |
| — Кількість студентських місць не збільшилася в цьому році? — Ми виходимо не з формальної кількості студентських місць, а реально дивимося на картину, яка постає перед нами під час вступних іспитів. Якщо знаходиться достатня кількість абітурієнтів, здатних навчатися у духовній семінарії, на регентському або іконописному відділеннях, ми беремо їх. Ми маємо такі можливості. Цього року ми плануємо вчинити наступним чином. Тим, хто не зможе здати вступні іспити гідно, але в кому ми побачимо хороші задатки, здібності, а головне — церковність, ми запропонуємо залишитися і організуємо для них спеціальний підготовчий курс. Два-три дні на тиждень вони вивчатимуть ті предмети, які не змогли здати під час вступних іспитів, і стільки ж днів на тиждень вони нестимуть господарський послух. Після закінчення цього курсу, отримавши гарні оцінки, підтягнувши свої знання, вони матимуть можливість наступного року автоматично бути зарахованими на перший курс семінарії чи регентського, іконописного відділень. — Як можна оцінити стан освіти нинішнього абітурієнта? — Ми отримуємо тих самих хлопців, які приходять до інститутів. На жаль, з кожним роком спостерігаємо зниження рівня підготовки випускників загальноосвітніх шкіл. Це змушує замислитися про те, яка ж освіта дається в державних школах. На жаль, ця освіта перебуває на низькому рівні. Я пам " ятаю, як наше покоління здавало іспити, як ми писали письмові роботи. Близько 80% відмінно і дуже твердо володіли російською мовою, досить грамотно писали, могли викладати свої думки. Сьогодні все набагато гірше не тільки в духовній семінарії, а й у будь-якому вузі. Час нам усім миром замислитися над рівнем освіти і виховання, які даються в звичайній середній школі. Буває так, що людина добре здає іспити і подає великі надії. А потім починає ледарювати, або наше початкове гарне враження виявилося помилковим. І той, хто подавав надії, опиняється в числі середнячків або скочується на трійки і не радує так, як на вступних іспитах. Буває зовсім навпаки: людина хвилюється, з власної скромності не може добре висловити свою думку і добре скласти іспит. Потім у процесі навчання вона досягає тих висот, яких ми й не очікували. У минулому році ми не прийняли до академії кількох осіб, а потім я ще раз перегорнув відомості і все-таки взяв двох. Один з них показав чудові здібності, а головне — величезне прагнення до навчання. Зараз він проходить стажування за кордоном. |
| 19. Необхідно прагнути до того, щоб у кожному населеному пункті країн, що входять до канонічної території Руської Православної Церкви, за наявності православних жителів, було відкрито не менше одного храму, каплиці або молитовного приміщення. Управлінню справами Московської Патріархії і аналогічним установам самоврядних Церков доручається у взаємодії з єпархіями розробити та подати на розгляд Священного Синоду загальноцерковний план збільшення чисельності храмів. Оскільки істотне зростання обсягу створення храмів передбачає переорієнтування на пріоритетне будівництво швидко споруджуваних і недорогих будівель, Фінансово-господарському управлінню доручається створити робочу групу для розробки проектів таких храмів і каплиць. Для забезпечення розвитку храмобудівництва єпархіальним управлінням рекомендується продумати плани створення єпархіальних, благочинницьких і парафіяльних опікунських рад. 20. Справедливим є зауваження Предстоятеля Руської Православної Церкви про необхідність якісно нового підходу до освітнього рівня кандидатів у клір. Залишаються невиконаними рішення Освященних Архієрейських Соборів 2000 і 2004 року стосовно припустимості висвячення у священний сан лише осіб, які мають духовну освіту або навчаються в духовних школах. У зв " язку з цим Освященний Собор визначає: Можливі винятки з цих правил можуть розглядатися в Навчальному комітеті, із включенням цих відомостей до річного звіту Навчального комітету, що направляється Патріархові. Якщо рукоположення як виняток із згаданого правила відбувається в єпархії, то інформація про це має бути відображена в річному єпархіальному звіті. З метою підтримки освітнього рівня священнослужителів необхідно розробити систему контролю знань та підвищення кваліфікації кліриків, принаймні, тих, хто не має наукового ступеня в галузі богослов " я чи не викладає в духовних школах. Навчальному комітету доручається внести відповідні пропозиції Святішому Патріарху і Священному Синоду. 21. Вимагає упорядкування практика розподілу осіб, які закінчують очний сектор духовних шкіл, в тому числі регентських шкіл і відділень. При визначенні місць подальшого служіння випускників слід враховувати як потреби єпархій, звідки приходили випускники, так і потреби малоклірних далекосхідних і сибірських єпархій, кадрове забезпечення яких наразі є загальноцерковною турботою. Крім того, важливо, щоб після прибуття до єпархії клірик або мирянин, в освіту якого було вкладено чималі кошти й зусилля, отримував гідне застосування. Особливо це стосується випускників духовних академій. Навчальному комітету за участю Управління справами Московської Патріархії належить розробити й подати Святішому Патріарху і Священному Синоду проект положення про розподіл випускників духовних шкіл, який передбачає, зокрема, створення розподільчої комісії. |
| Якщо виникне навичка брати чергові висоти, коли в тебе є диплом, кандидатська, докторська, членство в якихось академіях, то це означає, що ти справді вчений. Не чиновник від науки, а людина мисляча, що прагне до саморозвитку, прагне вирішити ті завдання, які ще не вирішені, і зробити свій внесок у те, що представляється важливим для науки. Те саме я можу сказати про духовне життя, про священиків. Багато хто дуже добре промовляє проповіді, чудово звершує богослужіння. Але якщо хтось із священнослужителів повторить біблійні слова: «Душо, все в тебе є, їж, пий, веселись!» (див. Лк. 12:19), то в цей момент і настає регрес. Рух уперед завжди передбачає критику на адресу самого себе. А якщо зникає критика, усміхніться самі собі і скажіть: «Або я постарів, або в мене з мізками трошки не в порядку, або я дуже втомився». І найкращою відповіддю буде: «мабуть, з " їжджу я у відпустку і струснуся». — Доброго дня, Ваша Святосте. Я Жухлістов Микола, студент Інституту соціально-гуманітарної освіти та майбутній викладач Основ релігійної культури і світської етики, зокрема, Основ православної культури. Яку роль у Вашому житті, у Вашому служінні Руській Православній Церкві відіграла школа? — Середня школа, звісно, закладала основу, фундамент. У мене навчання у середній школі збіглося з робочою діяльністю — я після восьмого класу змушений був піти працювати та навчався у вечірній школі. Це були дуже важкі роки, велике навантаження, та ще й по молодості, за палкістю вивчав німецьку мову в якійсь мовній школі. Навантаження було неймовірне, і в якийсь момент здавалося, що треба все кинути, а потім ця спокуса проходила, і я продовжував робити те, що мав робити. Дякую Богові за все, як я дякую Богові — не боюся сказати щось зі свого життя, що вас може шокувати, — за злидні, в яких на той час жив. Мій батько служив священиком не в Ленінграді. За проповіді, які він досить успішно промовляв, і за повагу, яку до нього плекали люди, батька за часів хрущовських гонінь перевели з Ленінграда в інше місце, та й ми з ним переїхали. Я пішов до школи і, звісно, бачив на собі криві погляди. Потім невпинні вимоги вступити до піонерів — але я не міг переконати. Була постійна конфронтація з вчителями на ідеологічному фронті, але в них нічого не вийшло, до піонерів я не вступив. Не з політичних міркувань, а тому, що вчителі не змогли мені відповісти на засіданні педагогічної ради, коли я їм сказав, що готовий вступити до піонерів. Радість була неймовірна, всі засяяли, а я кажу: «Але маю маленьку умову. Я щонеділі ходитиму до церкви, як і зараз ходжу, але, як піонер, пов " язуватиму червону краватку. Ви з цим згодні? — Пауза. — " Ні, ми незгодні " . — «Тоді я не вступлю до піонерів». І я ніколи не був піонером — не з політичних міркувань, а тому що піонерство на той час передбачало зречення Бога. |
| — У нас вже напрацьований значний досвід взаємодії. Більш того, Церква була однією з громадських сил, яка значною мірою ініціювали цей рух. По суті, все, що робиться в Церкві мирянами, — це добровільна діяльність. Люди не отримують за це грошей. Ну, а останнім часом без добровольців, як то кажуть, нікуди. Наведу вам такий приклад. Ось приносяться святині до міста Москви, наприклад, мощі святителя Миколая, інші святині — ви, мабуть, чули про все це. Шикуються багатотисячні черги тут, навколо Храму Христа Спасителя. Але якби цими чергами керувала тільки поліція або тільки муніципальні працівники, це було б абсолютно неправильно. Отже, для того щоб все було добре і благополучно під час стояння в черзі, щоб було організовано харчування, забезпечені всі санітарні умови, ми і залучаємо наших добровольців. Важко собі уявити, як можна було б без них обійтися. Жодний серйозний церковний захід зараз без добровольців не проходить. І мені здається, що розвиток добровольчого руху і в Церкві, і в країні є запорукою нашого суспільного благополуччя. Що гріха таїти? Життя стає дуже прагматичним. Куди не кинь погляд, скрізь система «товар — гроші — товар». За все потрібно платити, практично всі послуги платні, і це, звісно, формує певну суспільну психологію, виробляє не надто властивий для нашого народу радикальний прагматизм. А ось добровольчий рух — як струмінь свіжого повітря і, крім того, виклик цьому прагматизму. Адже кожна людина, яка вимагає гонорар за будь-яку надану нею послугу, може врешті-решт задуматися: «Ну от, я так вчиняю, а що ж ці люди роблять? Вони без всяких грошей допомагають, такі справи здійснюють, і важливі, і хороші». Тому я вважаю, що добровольчество — це дуже важливий показник стану суспільства. Чим більше добровольців, тим вище моральний стан суспільства. Тому Церква всіляко сприяє сьогодні розвитку добровольчого руху. Дякую Вам за Ваше запитання. — Дякую Вам. — Доброго дня, Ваша Святосте! Військово-медична академія, головний психіатр Міноборони професор Шамрей Владислав Казимирович. У мене було одне запитання, але, з урахуванням раптово виниклої полеміки з юним студентом, я б хотів поставити запитання в продовження тієї теми, якої Ви торкнулися, а саме теми абортів, причому відокремлюючи зерна від плевел. Зараз стало рутинною практикою проводити внутрішньоутробну оцінку генетики плоду, і результати такої діагностики іноді повідомляють про можливість народження дітей з важкими спадковими захворюваннями, як, наприклад, хвороба Дауна. Батьки опиняються перед вибором: або цей хрест нести до кінця, або зробити аборт. Мабуть, у кожному випадку треба все це вирішувати індивідуально, з урахуванням можливої психологічної травми, про яку Ви говорили. У цьому відношенні проблема, звісно, неоднозначна. Я б хотів почути Вашу думку і думку Православної Церкви з цього приводу. |
| Краса зовнішня і внутрішня. Про що говорив Патріарх на проповіді 17 червня 2011 р. 13:00 У статті, опублікованій в «Російській газеті» (столичний випуск 5505 (129)), голова Синодального інформаційного відділу Руської Православної Церкви В. Р. Легойда прокоментував слова Святішого Патріарха Московського і всієї Русі Кирила про внутрішню і зовнішню красу, що їх виголосив Предстоятель 29 травня 2011 року під час проповіді в Іоанно-Богословському домовому храмі Санкт-Петербурзької духовної академії . «Дуже важливо, щоб зовнішня краса була присутня в житті людей, особливо молодих. Гармонія формує людську особистість. Ніколи не можна нехтувати естетичними засадами в житті людини». Це слова з проповіді Святішого Патріарха Кирила, виголошеної ним нещодавно в Іоанно-Богословському домовому храмі Санкт-Петербурзької духовної академії. Декому може здатися дивним, що Церква «раптом» нагадує всім нам про важливість зовнішньої краси. Хіба не повинна Церква дбати лише про чистоту духовну та про боротьбу з гріхом? Такі питання, очевидно, можуть виникнути у тих, хто звик відносити красу й естетику до предметів «музейних колекцій», що вивчаються на шкільних уроках всесвітньої художньої культури. Поміркувати про це, звичайно, цікаво, але саме з відсторонених позицій, не в ракурсі нашого повсякденного, звичайного життя. Для подібної логіки і Церква — це лише елемент культури, фольклору. Проте прихильники цієї логіки, безумовно, недооцінюють реальні масштаби тієї ролі, яку Церква відіграє в житті як суспільства в цілому, так і окремої людини. А відповідно, нібито відмовляють Церкві в праві говорити про красу й про неминучий зв " язок краси з внутрішнім світом людини. Багатство або бідність нашої душі, наповненість або спустошеність внутрішнього світу кожного з нас, безумовно, знаходять відбиток у зовнішньому світі і в нашій поведінці. Вчинки й рішення людей, їх манера організації навколишнього простору — це прояви їхньої натури. Так само як і релігійний, церковний ритуал — це зовнішнє вираження внутрішнього змісту релігії. |
| У сербському народі жива пам " ять про братську допомогу, надану Росією в період Балканських воєн. Росія зіграла ключову роль у звільненні Балкан від турецького ярма, завдяки чому Сербія отримала в підсумку державну незалежність. Русько-сербські зв " язки були неодноразово перевірені на міцність і в непростому для наших країн XX столітті. Коли в 1914 році Австро-Угорщина в односторонньому порядку оголосила Сербії війну, імператор Миколай II запевнив короля Петра і регента Олександра Карагеоргієвичів, що за будь-якого розвитку подій Росія підтримає Сербію. Так і трапилося. Наступні тяжкі випробування війни, що випали на долю наших народів, зміцнили їх братські узи і взаємну солідарність. Коли ж Росію, у тому числі і внаслідок цієї війни, захлиснули революційні події і подальша хвиля страшної громадянської війни, сербський народ, незважаючи на післявоєнні труднощі, виказав руським емігрантам сердечну гостинність. На відміну від багатьох держав, на території яких осіли емігранти, руських біженців тут не сприймали чужинцями або непроханими гостями. В " їзд для переселенців не обмежувався візами або квотами, сербськими властями їм було надано можливість вільно вибирати місця для проживання. Руські емігранти активно включилися в громадське життя на своїй новій Батьківщині. Після того як в Росії було знищено багато духовних шкіл, вітчизняна богословська наука продовжила своє існування в тому числі і в Сербії. Протягом 1920-1930-х років п " ятнадцять руських вчених стали членами Сербської академії наук. Особливо хочеться відзначити першу русько-сербську гімназію в Белграді, що відкрилася в листопаді 1920 року. Головна ідея її створення полягала в тому, щоб учні, зберігаючи руську ідентичність, виховувалися в любові до країни, яка у важкі роки виявила себе істинним, безкорисливим другом. І в наступні роки наші народи всіляко підтримували один одного, прагнучи розділяти прикрощі та радості спільної історичної долі. Так було під час звільнення Сербії радянськими військами від фашистських загарбників у 1945 році. |
|
|
